Центр Командної Взаємодії «Еко Тур»

спільно з КНУ ім. Тараса Шевченка презентує

Туристські маршрути міста Києва

Автор магістр географії рекреації та туризму

Ковалевич Анна

Д

Дана еколого-сокральна стежка має навчально-дослідницький характер. Тому найефективніше проходження даного маршруту буде пішки. Враховуючи неоднорідність ландшафтів та наявність великої кількості об‘єктів перед тим як збиратися на даний маршрут (в будь-яку пору року) необхідно одягнути комфортне взуття та одяг, взяти парасольку (в осінній період чи на весні), вологі та сухі серветки, також бажано взяти з собою питну воду. За рахунок нашого фізіологічного стану на природі ми можемо швидко зголодніти, тому, можна взяти з собою легку іжу (зазвичай це бутерброди, чіпси, сухарики, горішки та ін.), а також пакети для сміття, щоб не викидати попередньо з’їдене на маршруті. І на останок – фотоапарат (заздалегідь перевірити зарядку чи взяти змінні батарейки).

Д

До початку пішохідного маршруту можна дістатися від метро Либідська на маршрутці № 212 до Проспекту Науки, 35А. Необхідно перейти дорогу на світлофорі і прямо перед очима постане маленька вуличка. По ній ми прямуємо прямо 130 метрів. Еколого-сакральний маршрут розпочинається біля воріт Українського Науково-дослідного гідрометеорологічного інституту УкрНДГМІ. Маршрут розрахований на 4 години (включаючи невеликі зупинки) і займає приблизно 6 км.

Початок Перша точка нашого маршруту називається «Ворота до спокою». Стоячи майже напроти головного входу до Українського Науково-дослідного гідрометеорологічного інституту УкрНДГМІ можна зазначити, що його історія веде свій відлік з 15 травня 1855 року, коли відбулось офіційне відкриття Київської метеорологічної обсерваторії, яка започаткувала створення систематичних метеорологічних спостережень, їх аналіз і узагальнення.

С

Самостійною державного статусу Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут набув у 1953 р. Основними завданнями УкрНДГМІ є розвиток гідрометеорологічної науки шляхом виконання фундаментальних та прикладних досліджень в галузі гідрометеорології та базового моніторингу природного середовища. Обійшовши будівлю ліворуч, ми виходимо на алею, яка прямує прямо вперед. Ми проходимо 60 м і ліворуч бачимо метеорологічну станцію, яка чудирнадсько виблискує із біло-помаранчовою кулею на даху. Ще через метрів десять по обидва боки можна спостерігати метеомайданчики, побудовані тут ще за радянських часів. Для цих майданчиків характерна відсутність будь-яких рослин окрім трявяного покриву.

П

Після метеомайданчиків простір навколо алеї буде поступово занурюватись у кущі, а потім у дерева.Через приблизно 40 м. Нас буде чекати розвилка. Асфальтована доріжка буде вести далі по прямій, а нам неохідно буде звернути ліворуч на грунтову. З цього моменту розпочинається шлях до РЛП «Лиса гора». Через 95 м, ліворуч ми побачимо оглядовий майданчик. Тут можна зупинитись на декілька хвилин. Це наша друга точка і називається вона «Над урвищем». Рельєф від пологої вершини, на якій ми знаходимось, стрімко, а іноді утворюючи тераси, спадає до низу на 50 – 60 м. Піднявши очі можна побачити високоповерхові будинки Печерського району. У комплексі з переднім планом лісу, вони формують гарний пейзаж. Охочі можуть сфотографуватися біля краю оглядового майданчика. І ми прямуємо далі.

Ч

Через 20 метрів алея роздвоюється. Одна її частина різко (під прямим кутом) повертає праворуч, а ми залишаємося на головній і прямуємо прямо ще приблизно 38 – 45 м. Навкруги можна побачити саморобні дерев’яні огорожі невеликих городів. Після подорожі через трав’яний світ доріжка звивається і розділяється. Одна прямує прямо і потім вже в густих заростях повертає праворуч, а друга одразу ж повертає праворуч. Ми рухаємось прямо. Ми проходимо під невеликим поваленим деровом. Оминаючи його ми входимо до території РЛП «Лиса гора». Перед нами галявина із молодим деревостаном. Чим далі ми проходимо тим маленьких дерев стає менше. Так, пройшовши біля 60 м. Нам необхідно звернути ліворуч по маленькій стежці вздовж покрученого дерева прямо до обдертих повалених пнів, на яких ми зробимо привал.

Т

Третя точка «Привал». Тут можна посидіти та випити води чи пожувати чогось смачненького. За рахунок того, що ця територія була до 80-х років зачинена для звичайних відвідувачів, тут збереглися первинні геофізичні особливості. У 1982 році на честь 1500-річчя Києва Лиса гора одержала статус природного парку. На основі рішення Київської міської Ради від 13.02.1994 №14 був створений Регіональний ландшафтний парк місцевого значення „Лиса гора”. Його загальна площа – 137,1 га. Традиція слов'янського фольклору пов'язує проведення різноманітних шабашів нечистої сили з Лисої горою. Як і належить Лисій горі, верхівка у неї безлісна. Треба, щоправда, зауважити, що до середини минулого століття її зазвичай називали інакше - дівич-гора. Таке ім'я давалося горам, на яких в язичницький період були святилища Лади - богині шлюбу і веселощів, а в більш віддалені часи, можливо, і Кібели - Великої Матері Миру, покровительки домашнього вогнища.

В

Відпочивши, ми продовжуємо свій шлях по стежці в лівий бік. Так ми проходимо ще метрів 30 і входимо в ліс. Ми зупиняємось біля великого дуба, біля якого зазвичай люблять фотографуватися люди, які ще ніколи тут не бували. Він одразу ж вражає своїми габаритами. Ліворуч від нього стежка різко йде вниз (приблизно 70° - ухил). Після дощу тут доволі слизько тому тут треба бути обережним. Після різкого спуску, через 3 м. Йде такий же крутий підйом. Стежка доволі крута, коріння дерев утворює щось подібне до сходинок. Так направляючись вгору ми виходимо напроти незвичайного дерева. Тут ми зупиняємось, щоб відновити дихання та заспокоїти пульс. Це наша четверта точка «Дерево бажань». Всередині воно порожнє. Так воно стоїть тут вже декілька років. Місцеві жителі (мається наувазі тих, хто живе біля Лисої гори) вигадали легенду за якою в це дерево необхідно викидати записки з бажаннями і під час літнього рівнодення ці бажання збуваються.

А

А ми йдемо далі. Ми прямуємо прямо по стежці до її розділення. Нам необхідно піти по лівій частині і опинимося між молодими осиками, ми проходимо повз велику березу і через приблизно 110 м. опинимося на перехресті великої грунтової дороги та невеличкої стежки. Ми попрямуємо по ній у правий бік, у верх, оминаючі білі голі дерева «Мертві дерева». Піднявшись по правий бік ми бачимо галявину, яка прямує у східному напрямку,головна грунтова дорога розходиться на дві. Нам слід йти по тій, що вище (по правому боку). Для території Лисої гори характерна певна міфологічна зацікавленість. Її існування пов’язують з таким явищем як геопатагенна зона та місцями сили. Люди, проходячи цими стежками часто відчувають слабкість, нездужання, головний біль, іноді манію переслідування. Або навпаки, деякі перехожі, відчували лише позитивні враження. Соціальне опитування показало, що посилені, іноді не типові для конкретної людини відчуття отримують 9 із 10 осіб, що перебувають на даній місцевості. Це показує чутливість організму до нестабільності енергетичного балансу в даному парку. І Це доволі відомі речі. Проходячи повз «мертві дерева», які стоять тут вже декілька десятиліть, можна отримати низку вражень. Здавна будь-які височини були у слов'ян їх місцем поклоніння богам. Зазвичай дерева, що росли на вершинах гір або горбів, вирубували та випалювали, а згодом на відкритих майданчиках влаштовували капища (місце поклоніння). Звідси і пішла назва Лиса.

П

Пройшовши близько 230 м. ми зупиняємось По обидва боки височіє мішаний ліс. Лише тут стоять білі сухі дерева. Це наша п’ята точка «Дорога мертвих дерев». Існує стародавня слов'янська легенда, згідно з якою землю опоясує змія, що кусає сама себе за хвіст. Місце, де вона себе кусає, розташоване в районі Києва і називається Лисою горою. Згадки лисої гори зустрічаються в численних історичних і літературних джерелах, у тому числі в творах Миколи Гоголя і Михайла Булгакова (який використав образ лисої гори у своєму романі «Майстер і Маргарита» як місце розп'яття Ієшуа), а також у творчості Модеста Мусоргського. Також Лиса Гора згадується у повісті братів Стругацьких «Понеділок починається в суботу» як місце проведення «зльотів» відьом та іншої нечистої сили, а також у славнозвісній письменниці Лади Лузіної «Київські відьми». Відпочивши ми прямуємо далі. До наступної точки майже 600 м. ми нікуди не звертаємо і постійно йдемо по цій дорозі у східному напрямку. Дорога починає вивертатися в різні боки. Через пів кілометра (і 60 м.) до вух припаде знайомі голоси міста – Це дорога (Набережна, яка прямує до кільцевої). Через 15 м. у нашу дорогу ввійде ще одна і обидві повернуть у лівий бік до оглядового майданчика, де росте одиноке дерево.

Ш

Шоста точка «Одинока». Асоціюється це дерево з образом дівчини, яка стоїть на пагорбі над великим Дніпром і чекає свого коханого. Оглядовий майданчик часто слугує майданчиком для фотосесії. Пофотографувавшись і надивившись на краєвиди Лівого берега Києва ми входимо до основної нашої частини маршруту. Через 25 м. після оглядового майданчику ми звертаємо ліворуч, на захід і входимо до лісу. Дорога тут звивиста. Вона проходить повз відомі на всю Україну фортифікаційні доти.

У

У 1872 році на Лисій горі розгорнулися будівельні роботи. Почав здійснюватися грандіозний план відомого фортифікатора Е. Тотлебена - оточення Києва лінією з 27 фортів. Але перетворити місто в першокласну стратегічну позицію не вдалося. Лисогірський форт, завершений в 1875 р. "в тимчасовому вигляді" став першим і останнім. Подальші роботи по цій програмі були згорнуті. Під час будівництва укріплень рельєф гори був сильно спотворений за рахунок насипання валів і прориття ровів. У насипах влаштовувалися потерни (тунелі, в яких можна було встановлювати знаряддя для стрільби з наступаючим). На їх цегляній кладці від нудьги розписувалися багнетом вартові. Такі написи-графіті в безлічі збереглися донині. До кінця XIX століття Київська фортеця втратила військове значення. А після революції 1905 року Лисогірський форт став місцем страти засуджених. Ми проходимо повз 2 доти, зупиняючись лише на декілька хвилин, щоб роздивитись структуру побудови цієї споруди і вирушаємо далі. До нашої сьомої точки ми проходимо майже 300 м. Ось ми доходимо до доту №3 і зупиняємось біля нього. Це наша сьома точка «Тиха дорога».

Д

До доту №5 нам необхідно пройти 430 м. Проходячи доти варто придивитися й до жовтих цеглин, не тільки тому, що вони майстерно змуровані в підпірні стіни, які обрамовують вхід до тунелів. Тут, біля важких, окутих залізом брам, десятки років стояли вартові, і дехто з них не втримувався від спокуси написати власне ім'я. Ці написи, непомітні здаля, зблизька проступають своєрідними візитними картками багатьох поколінь солдатів.Трапляються досить незвичні тексти. Дійшовши до головної галявини РЛП «Лиса гора» ми повертаємо ліворуч до доту №5. Він знаходиться у глибині і є найчистішим серед усіх дотів. Через нього ми пройдемо на той бік насипу і подивимось, як він виглядає не з «парадного входу». Пройшовши через дот ми проходимо ще 4 метри і повертаємо праворуч. Щоб оглянути все треба йти посеред насипів, тому ми так і зробимо. Пройшовши 20 метрів ми піднімаємось у правий бік до основи насипу. Ми зупиняємось біля доту №6 і підіймаємося по ньому назад до головної галявини. Вийшовши звідти ми попрямуємо на 55 м. до розміченого поля – одного з пунктів зустрічі місцевих «неформалів» «Толкіністів». Тут буде наша передостання восьма точка, яка називається «Біля каменю».

Н

Назва точки походить від головної пам’ятки – символу існування цього парку – це Великий камінь, на якому написана назва і дата заснування даного парку. Через 20 хвилин ми збираємось у подорож – останній ривок. Ми виходимо знову на головну дорогу, яка прямує вздовж дотів. Дорога тут урвиста як і на початку, місцями трапляються частини, викладені камінням. Через 75 м. нас чекає дот №7, в якому часто збираються неформали. Ми проходимо повз нього. Ще через 50 м. дорога буде вести нас у бік Дніпра (в право). Через 145 м. ми вийдемо на асфальтовану дорогу. Тут колись була Пожежна станція, але її швидко закрили та розібрали по цеглинкам. Після цього майданчика дорога поверне в лівий бік і ми маємо пройти по ньому ще більше 150 м. нікуди не звертаючи. Остання, дев’ята точка знаходиться при виході з РЛП «Лиса гора». Її назва повністю підтверджує стан тих хто пройшов увесь еколого-сокральний маршрут - «Між світами». Ми зупиняємось тут наостанок щоб обернутися і ще раз подивитись на велич великих дерев, що десятиліттями обороняли таємничі скарби природи та людини на цьому острівці великого міста Києва.

Продивитись фото стежки "Сакральна стежка “Лиса гора”"